«Коли мовчиш ‒ мовчи з любові.
Коли говориш ‒ говори з любові.Коли виправляєш ‒ виправляй з любові. Коли вибачаєш ‒ вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові.
З того кореня виростуть тільки добрі справи»
Аврелій Августин
Щасливими є люди, мрії яких здійснюються! Я теж можу себе віднести до числа щасливих, бо й мої ще дитячі бажання стали реальністю – я стала вчителем! І жодного разу про це не пошкодувала! У 2011 р. закінчила Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, отримала диплом магістра з відзнакою. З вересня того ж року почала працювала в ІФПЗШ І-ІІІ ст. «Католицька школа святого Василія Великого», після реорганізації закладу в ІФ ПНВК «Католицька школа ІІ-ІІІ ст. – гімназія святого Василія Великого» продовжую працювати тут і досі.
Найшляхетнішою професією у світі для мене завжди була професія вчителя. Бути вчителем – це жити у світі де багато щирих посмішок та добрих сердець. Бути вчителем це мати тисячі можливостей: допомогти, навчити, підтримати, співпереживати, радіти. І найважливіше – ЛЮБИТИ – таких безпосередніх, відвертих, інколи навіть впертих, але таких рідних! Це бути важливішим від скульптора, бо не лише ліпиш, а й формуєш та виховуєш: світогляд, життєву позицію, почуття власної честі та гідності! Це бути більшим за хлібороба, бо твоє зерно не помирає, щоб дати плід, а проростає сотнями досягнень і залишається в тобі! Але коли ти вчитель історії, то твої шанси формувати, виховувати, надихати зростають в кілька разів. Власне тому я і стала вчителем історії і неймовірно люблю те, що роблю!!!
Моє професійне кредо: «Дитина – це не посудина, яку треба наповнити знаннями, це смолоскип, який потрібно запалити!».